Саме про невизнане ( в сенсі ст. 16 ЦК України) фінансовою установою право про визнання кредитного договору другим членом подружжя недійсним йдеться далі. Пропонуємо розглянути ситуацію, коли Вашим чоловіком (або дружиною) укладено Кредитний договір на суму понад 20 000 гривень та в забезпечення виконання зобов’язань також укладено Договір застави рухомого майна (автомобілю) або іпотечний договір.
Хочу зазначити, що підписання Договору іпотеки, або Договору залогу (як супровідного до Кредитного договору) без підписання Вами самого кредитного договору не тягне за собою такого бажаного ефекту «знав, що підписував». Зась! Чинне законодавство України в даному конкретному випадку визначає іпотечний або залоговий договір не як самостійний, а такий, що укладений в контексті забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором – першоджерелом, яке тягне за собою всі подальші договори в його рамках, що і прописано в самому іпотечному або залоговому договорі.
Тут треба визначитися, що у відповідності до Закону України «Про іпотеку», іпотека – вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим
майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця,
згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання
боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення
своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими
кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; Застава, у відповідності до Закону України «Про заставу» - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Таким чином, і договір застави, і іпотечний договір є одними із видів забезпечення виконання зобов’язань у відповідності до вказаних законів, що також встановлено параграфом 1, 6 Глави 49 Цивільного кодексу України.
Ну, якщо із нотаріальним посвідченням іпотечних договорів, як таких, що забезпечують Банкам виконання зобов’язань Боржниками зобов’язань за кредитними договорами, у нас майже завжди виконуються вимоги чинного законодавства, то з договорами залогу рухомого майна ситуація полягає з точністю до навпаки.
Знову ж таки, тут треба визначитися із поняттями.
Так, вказані договори є правочинами у відповідності до ст. 202 ЦК України. У відповідності до ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно до ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Законом України «Про іпотеку», а саме, ст. 3 встановлено, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно до ст. 578 ЦК України, майно, що є у спільній власності, може бути передано у заставу лише за згодою усіх співвласників (таке ж правило встановлено ст. 6 ЗУ «Про заставу» та ст. 6 ЗУ «Про іпотеку»).
Також, у відповідності до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку», згода на укладення договору застави майна, що є у спільній власності, має бути нотаріальною. У відповідності до Глави 8 СК України, якою встановлено право спільної сумісної власності подружжя, закріплено, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини самостійного заробітку (доходу). Тобто, у такий спосіб законодавець забезпечив права другого з подружжя на частку у спільному майні та відповідну його вимогу. Саме тому законодавчо врегульовано обов’язок нотаріальної згоди на укладення договору застави всіма співвласниками заставного майна в сенсі спільного сумісного майна подружжя.
Законом України «Про заставу», а саме, ст. 13 чітко зазначені вимоги, яким повинен відповідати договір залогу. Так, у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів. Також вимога щодо обовя’зкової реєстрації обтяжень рухомого майна зазначена в Законі України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 року № 1255 з подальшими змінами та доповненнями. Так, вказаний закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. У відповідності до ст. 11 цього закону, обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Така вимога надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. Також реєстрація обтяження рухомого майна забезпечує Кредитору пріоритет забезпечення його вимог за рахунок цього нерухомого майна.
Таким чином, оскільки ст. 209 ЦК України містить у собі відсилочну норму (в даному випадку на Закон України «Про заставу»), то договір залогу транспортного засобу підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. А обтяження рухомого майна в Державному реєстрі забезпечує Кредитору пріоритет задоволення своїх вимог за Кредитним договром за його рахунок.
Повертаємось до поширеної нині ситуації, коли Ви є другим членом подружжя, першим з яких було укладено кредитний договір та договір залогу або іпотечний.
В сенсі ст. 65 СК України, майно, придбане в період браку – є спільним сумісним майном подружжя, тому будь-яке таке майно, закладене Вашим чоловіком (дружиною) повинно бути забезпечене відповідно. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого члена подружжя. Чоловік, дружина має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як таким, що укладений другим з подружжя без її (його) згоди, якщо цей договір виходить за рамки дрібного побутового. Для укладення одним з подружжя договорів, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя повинна бути письмовою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах родини створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, отримане за договором використовується в інтересах родини.
Треба зазначити, що правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Треба зазначити, що термін «дрібний побутовий правочин» та «невисока вартість» визначається в кожному конкретному випадку. Тут треба враховувати і фінансовий стан Позичальника, тобто, його прибуток, витрати на утримання своєї родини, житла, забезпечення «нормального рівня життя», і рівень соціального забезпечення Державою своїх громадян, і т. ін. Тобто, маючи, наприклад, однокімнатну квартиру, дружину, двох дітей, один з яких навчається у вищому навчальному закладі, заробітню полатню, яка складає не більше 5 000 гривень на місяць, придбання автомобілю, вартість якого складає 150 000 гривень, явно виходитиме за рамки укладення «дрібного побутового правочину».
Далі. Другий з подружжя (яким не підписано кредитний договір), що не є стороною у взаємовідносинах із Банком, несе обов’язок в частині погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі половини вартості заставного майна. Оскільки на кредитні кошти, отримані внаслідок укладення кредитного договору, було придбано автомобіль, який є предметом договору залогу, або в забезпечення виконання зобов’язань було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира або земельна ділянка, якї є предметом спільної сумісної власності подружжя, то другий з подружжя несе обов’язок погашення половини вартості заставного майна перед Банком.
У відповідності до Постанови Правління Національного Банку України № 279 від 06.07.2000 року з подальшими змінами та доповненнями (надалі – Постанова № 279) Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, а саме, до ч. 1.11., Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрібанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Перевірка фінансового стану Позичальника встановлена п. 4 цього Закону та містить у собі лише загальні правила, тоді як тут встановлено, що такого рода перевірка в більшій мірі встановлюється самим Банком, тобто, за власною методою та є складовою внутрішнього положення Банку. У такий спосіб на банки було покладено обов’язок перевірки майнового стану Позичальника для запобігання ризику банків від невиконання умов кредитних договорів Боржниками.
Далі. Навіть, якщо у паспорті Позичальника не зазначений його сімейний стан (немає штампу, що свідчить про наявність шлюбу), Банк, враховуючи можливий ризик пред’явлення претензій з боку членів родини Позичальника, повинен впевнитись у наявності родини у Позичальника. Тим більше, на фінансовий стан потенціального позичальника мають вплив загальноприйняті фактори, серед яких далеко не останнє місце займає родина (повнолітні та неповнолітні діти, дружина/чоловік т.ін.). Знову ж таки, повертаючись до Постанови № 279, перевіряючи майновий стан Позичальника, Банк використовує власну методику, тобто, відмовки Банку накшталт «про родину Позичальник нічого не казав» жодною мірою не позбавляв Кредитора даний факт перевірити. Зазначена інформація не є конфідеційною та наявна у відповідності до Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23.06.2005 року № 2704 в Бюро кредитних історій (розділ ІІ Закону).
Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Положеннями Цивільного та Сімейного кодексів України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Особливістю права спільної сумісної власності є відсутність
визначення часток учасників. Іншими словами, на відміну від
спільної часткової власності, права учасників якої мають вираження
у вигляді ідеальної (арифметичної) частки у праві спільної власності, що дозволяє визначити відповідний обсяг їх прав та обов'язків при здійсненні права, а на конкретну частину майна - при виділі частки або при її поділі, право кожного співвласника у спільній сумісній власності поширюється на усе майно, без ідеального вираження частки у праві спільної власності.
Відповідно до статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо
розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за
згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. (Ця вимога встановлена Роз’ясненням Міністерства Юстиції України від 11.05.2011 року в «Особливостях посвідчення договорів відчуження спільного майна подружжя»).
Поряд з іншими правовими інститутами, реалізацію вказаного
конституційного права забезпечує нотаріат.
Пунктом 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції
України від 03.03.2004 N 20/5 передбачено, що договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально. Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.
Враховуючи зазначене, згода подружжя на укладення договору
має бути викладена на окремому документі (заяві).
Другий з подружжя, надаючи згоду на розпорядження спільним
майном, має право при цьому визначити умови, за яких майно
відчужується: вказати особу, яка може бути набувачем у правочині,
вид правочину, ціну та інші умови правочину.
Якщо у згоді на відчуження спільного майна вказано, кому
персонально (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи) він погоджується продати, подарувати, заставити тощо спільно набуте майно, чи вказано ціну продажу, інші умови укладення договору, нотаріус при посвідченні такого договору зобов'язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій згоді.
Далі. Оскільки другий з подружжя не надавав письмової нотаріальної згоди на укладення кредитного договору, то логічно зробити висновок, що Позичальник (другий з подружжя) на власний розсуд розпорядився спільним майном, на що не мав права. Таким чином, ви, як другий член подружжя маєте всі права, передбачені чинним законодавством України, щоб стверджувати, що кредитний договір не відповідає вимогам щодо його нотаріального посвідчення.
У відповідності до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.
1) Таким чином, 1. якщо вартість предмету залогу, що покриває суму Кредитного договору, є «високою» та не підпадає під поняття «дрібного побутового правочину», то Договір залогу повинен бути завірений нотаріально.
2. Якщо рухоме майно, придбане за кредитні кошти та є забезпеченням цього Кредитного договору є предметом спільної сумісної власності подружжя, то при укладенні такого Договору залогу повинна бути згода на це другого члену подружжя.
3. Для нотаріально посвідченого Договору залогу рухомого майна (яке є у спільній сумісній власності подружжя) застосовується вимога щодо обов’язкової нотаріальної згоди другого члену подружжя на його укладення.
4. Тобто, невиконання умов надання нотаріальної згоди на укладення Договору залогу другим членом подружжя тягне за собою його право звернення до суду із вимогою про застосування до Договору залогу наслідків нікчемності правочину. (Таким чином ви зможете позбавити ваше рухоме майно статусу «залогове майно») А встановлення юридичного факту правочину таким, що має високу вартість та не підпадає під дрібний побутовий правочин дає великі шанси на задоволення вимог другого члену подружжя про визнання Кредитного договору недійсним.
2) 1. Нотаріально посвідчений Договір іпотеки, як забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором має бути підписаний обома з подружжя.
2. Нотаріально посвідчений Договір іпотеки може бути підписаний одним із подружжя за наявності нотаріальної згоди на його укладення другого члену подружжя із зазначення в Договорі іпотеки реєстрового номеру такої нотаріальної згоди.
Враховуючи викладене, робимо висновок, що кредитний договір та похідні від нього договори повинні відповідати наступним вимогам:
кредитний договір повинен бути підписаний обома з подружжя або за наявності нотаріально засвідченої на укладення договору згоди другого з подружжя;
договір залогу або іпотечний договір повинні відповідати вимогам законодавства щодо обов’язкового нотаріального посвідчення;
договір залогу або іпотечний договір повинні бути підписані обома з подружжя або повинна бути нотаріально засвідчена згода другого з подружжя.
До такої ситуації влучним буде також наявність підстав, визначених ч. 6 ст. 203 ЦК України. Враховуйте усі тонкощі законодавства та наявної у вас ситуації.
Також радимо вам звертати увагу на наявність так званих «додаткових договорів» до кредитного договору та до договорів залогу або іпотеки, щоб вини також відповідали вказаним вище вимогам.
У наступній статті ми розв’яжемо наступну з більш поширених нині проблем, з якими стикаються пересічні громадяни в судових інстанціях у нерівних боях з апонентами та судовою владою «демократичної держави Україна».
Автор: Боряк Галина Юріївна
Право вимоги Кредитного договору недійсним другим членом подружжя
Не зважаючи на категоричну тенденцію задоволення Судами позовних вимог Банків щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами, ми, юристи, які ще не втратили совість та здоровий глузд, радимо Вам відстоювати Ваші законні права в суді.
Саме про невизнане ( в сенсі ст. 16 ЦК України) фінансовою установою право про визнання кредитного договору другим членом подружжя недійсним йдеться далі. Пропонуємо розглянути ситуацію, коли Вашим чоловіком (або дружиною) укладено Кредитний договір на суму понад 20 000 гривень та в забезпечення виконання зобов’язань також укладено Договір застави рухомого майна (автомобілю) або іпотечний договір.
Хочу зазначити, що підписання Договору іпотеки, або Договору залогу (як супровідного до Кредитного договору) без підписання Вами самого кредитного договору не тягне за собою такого бажаного ефекту «знав, що підписував». Зась! Чинне законодавство України в даному конкретному випадку визначає іпотечний або залоговий договір не як самостійний, а такий, що укладений в контексті забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором – першоджерелом, яке тягне за собою всі подальші договори в його рамках, що і прописано в самому іпотечному або залоговому договорі.
Тут треба визначитися, що у відповідності до Закону України «Про іпотеку», іпотека – вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим
майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця,
згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання
боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення
своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими
кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; Застава, у відповідності до Закону України «Про заставу» - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Таким чином, і договір застави, і іпотечний договір є одними із видів забезпечення виконання зобов’язань у відповідності до вказаних законів, що також встановлено параграфом 1, 6 Глави 49 Цивільного кодексу України.
Ну, якщо із нотаріальним посвідченням іпотечних договорів, як таких, що забезпечують Банкам виконання зобов’язань Боржниками зобов’язань за кредитними договорами, у нас майже завжди виконуються вимоги чинного законодавства, то з договорами залогу рухомого майна ситуація полягає з точністю до навпаки.
Знову ж таки, тут треба визначитися із поняттями.
Так, вказані договори є правочинами у відповідності до ст. 202 ЦК України. У відповідності до ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно до ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Законом України «Про іпотеку», а саме, ст. 3 встановлено, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно до ст. 578 ЦК України, майно, що є у спільній власності, може бути передано у заставу лише за згодою усіх співвласників (таке ж правило встановлено ст. 6 ЗУ «Про заставу» та ст. 6 ЗУ «Про іпотеку»).
Також, у відповідності до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку», згода на укладення договору застави майна, що є у спільній власності, має бути нотаріальною. У відповідності до Глави 8 СК України, якою встановлено право спільної сумісної власності подружжя, закріплено, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини самостійного заробітку (доходу). Тобто, у такий спосіб законодавець забезпечив права другого з подружжя на частку у спільному майні та відповідну його вимогу. Саме тому законодавчо врегульовано обов’язок нотаріальної згоди на укладення договору застави всіма співвласниками заставного майна в сенсі спільного сумісного майна подружжя.
Законом України «Про заставу», а саме, ст. 13 чітко зазначені вимоги, яким повинен відповідати договір залогу. Так, у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів. Також вимога щодо обовя’зкової реєстрації обтяжень рухомого майна зазначена в Законі України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 року № 1255 з подальшими змінами та доповненнями. Так, вказаний закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. У відповідності до ст. 11 цього закону, обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Така вимога надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. Також реєстрація обтяження рухомого майна забезпечує Кредитору пріоритет забезпечення його вимог за рахунок цього нерухомого майна.
Таким чином, оскільки ст. 209 ЦК України містить у собі відсилочну норму (в даному випадку на Закон України «Про заставу»), то договір залогу транспортного засобу підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. А обтяження рухомого майна в Державному реєстрі забезпечує Кредитору пріоритет задоволення своїх вимог за Кредитним договром за його рахунок.
Повертаємось до поширеної нині ситуації, коли Ви є другим членом подружжя, першим з яких було укладено кредитний договір та договір залогу або іпотечний.
В сенсі ст. 65 СК України, майно, придбане в період браку – є спільним сумісним майном подружжя, тому будь-яке таке майно, закладене Вашим чоловіком (дружиною) повинно бути забезпечене відповідно. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого члена подружжя. Чоловік, дружина має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як таким, що укладений другим з подружжя без її (його) згоди, якщо цей договір виходить за рамки дрібного побутового. Для укладення одним з подружжя договорів, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя повинна бути письмовою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах родини створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, отримане за договором використовується в інтересах родини.
Треба зазначити, що правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Треба зазначити, що термін «дрібний побутовий правочин» та «невисока вартість» визначається в кожному конкретному випадку. Тут треба враховувати і фінансовий стан Позичальника, тобто, його прибуток, витрати на утримання своєї родини, житла, забезпечення «нормального рівня життя», і рівень соціального забезпечення Державою своїх громадян, і т. ін. Тобто, маючи, наприклад, однокімнатну квартиру, дружину, двох дітей, один з яких навчається у вищому навчальному закладі, заробітню полатню, яка складає не більше 5 000 гривень на місяць, придбання автомобілю, вартість якого складає 150 000 гривень, явно виходитиме за рамки укладення «дрібного побутового правочину».
Далі. Другий з подружжя (яким не підписано кредитний договір), що не є стороною у взаємовідносинах із Банком, несе обов’язок в частині погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі половини вартості заставного майна. Оскільки на кредитні кошти, отримані внаслідок укладення кредитного договору, було придбано автомобіль, який є предметом договору залогу, або в забезпечення виконання зобов’язань було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира або земельна ділянка, якї є предметом спільної сумісної власності подружжя, то другий з подружжя несе обов’язок погашення половини вартості заставного майна перед Банком.
У відповідності до Постанови Правління Національного Банку України № 279 від 06.07.2000 року з подальшими змінами та доповненнями (надалі – Постанова № 279) Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, а саме, до ч. 1.11., Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрібанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Перевірка фінансового стану Позичальника встановлена п. 4 цього Закону та містить у собі лише загальні правила, тоді як тут встановлено, що такого рода перевірка в більшій мірі встановлюється самим Банком, тобто, за власною методою та є складовою внутрішнього положення Банку. У такий спосіб на банки було покладено обов’язок перевірки майнового стану Позичальника для запобігання ризику банків від невиконання умов кредитних договорів Боржниками.
Далі. Навіть, якщо у паспорті Позичальника не зазначений його сімейний стан (немає штампу, що свідчить про наявність шлюбу), Банк, враховуючи можливий ризик пред’явлення претензій з боку членів родини Позичальника, повинен впевнитись у наявності родини у Позичальника. Тим більше, на фінансовий стан потенціального позичальника мають вплив загальноприйняті фактори, серед яких далеко не останнє місце займає родина (повнолітні та неповнолітні діти, дружина/чоловік т.ін.). Знову ж таки, повертаючись до Постанови № 279, перевіряючи майновий стан Позичальника, Банк використовує власну методику, тобто, відмовки Банку накшталт «про родину Позичальник нічого не казав» жодною мірою не позбавляв Кредитора даний факт перевірити. Зазначена інформація не є конфідеційною та наявна у відповідності до Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23.06.2005 року № 2704 в Бюро кредитних історій (розділ ІІ Закону).
Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Положеннями Цивільного та Сімейного кодексів України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Особливістю права спільної сумісної власності є відсутність
визначення часток учасників. Іншими словами, на відміну від
спільної часткової власності, права учасників якої мають вираження
у вигляді ідеальної (арифметичної) частки у праві спільної власності, що дозволяє визначити відповідний обсяг їх прав та обов'язків при здійсненні права, а на конкретну частину майна - при виділі частки або при її поділі, право кожного співвласника у спільній сумісній власності поширюється на усе майно, без ідеального вираження частки у праві спільної власності.
Відповідно до статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо
розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за
згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. (Ця вимога встановлена Роз’ясненням Міністерства Юстиції України від 11.05.2011 року в «Особливостях посвідчення договорів відчуження спільного майна подружжя»).
Поряд з іншими правовими інститутами, реалізацію вказаного
конституційного права забезпечує нотаріат.
Пунктом 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції
України від 03.03.2004 N 20/5 передбачено, що договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально. Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.
Враховуючи зазначене, згода подружжя на укладення договору
має бути викладена на окремому документі (заяві).
Другий з подружжя, надаючи згоду на розпорядження спільним
майном, має право при цьому визначити умови, за яких майно
відчужується: вказати особу, яка може бути набувачем у правочині,
вид правочину, ціну та інші умови правочину.
Якщо у згоді на відчуження спільного майна вказано, кому
персонально (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи) він погоджується продати, подарувати, заставити тощо спільно набуте майно, чи вказано ціну продажу, інші умови укладення договору, нотаріус при посвідченні такого договору зобов'язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій згоді.
Далі. Оскільки другий з подружжя не надавав письмової нотаріальної згоди на укладення кредитного договору, то логічно зробити висновок, що Позичальник (другий з подружжя) на власний розсуд розпорядився спільним майном, на що не мав права. Таким чином, ви, як другий член подружжя маєте всі права, передбачені чинним законодавством України, щоб стверджувати, що кредитний договір не відповідає вимогам щодо його нотаріального посвідчення.
У відповідності до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.
1) Таким чином, 1. якщо вартість предмету залогу, що покриває суму Кредитного договору, є «високою» та не підпадає під поняття «дрібного побутового правочину», то Договір залогу повинен бути завірений нотаріально.
2. Якщо рухоме майно, придбане за кредитні кошти та є забезпеченням цього Кредитного договору є предметом спільної сумісної власності подружжя, то при укладенні такого Договору залогу повинна бути згода на це другого члену подружжя.
3. Для нотаріально посвідченого Договору залогу рухомого майна (яке є у спільній сумісній власності подружжя) застосовується вимога щодо обов’язкової нотаріальної згоди другого члену подружжя на його укладення.
4. Тобто, невиконання умов надання нотаріальної згоди на укладення Договору залогу другим членом подружжя тягне за собою його право звернення до суду із вимогою про застосування до Договору залогу наслідків нікчемності правочину. (Таким чином ви зможете позбавити ваше рухоме майно статусу «залогове майно») А встановлення юридичного факту правочину таким, що має високу вартість та не підпадає під дрібний побутовий правочин дає великі шанси на задоволення вимог другого члену подружжя про визнання Кредитного договору недійсним.
2) 1. Нотаріально посвідчений Договір іпотеки, як забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором має бути підписаний обома з подружжя.
2. Нотаріально посвідчений Договір іпотеки може бути підписаний одним із подружжя за наявності нотаріальної згоди на його укладення другого члену подружжя із зазначення в Договорі іпотеки реєстрового номеру такої нотаріальної згоди.
Враховуючи викладене, робимо висновок, що кредитний договір та похідні від нього договори повинні відповідати наступним вимогам:
кредитний договір повинен бути підписаний обома з подружжя або за наявності нотаріально засвідченої на укладення договору згоди другого з подружжя;
договір залогу або іпотечний договір повинні відповідати вимогам законодавства щодо обов’язкового нотаріального посвідчення;
договір залогу або іпотечний договір повинні бути підписані обома з подружжя або повинна бути нотаріально засвідчена згода другого з подружжя.
До такої ситуації влучним буде також наявність підстав, визначених ч. 6 ст. 203 ЦК України. Враховуйте усі тонкощі законодавства та наявної у вас ситуації.
Також радимо вам звертати увагу на наявність так званих «додаткових договорів» до кредитного договору та до договорів залогу або іпотеки, щоб вини також відповідали вказаним вище вимогам.
У наступній статті ми розв’яжемо наступну з більш поширених нині проблем, з якими стикаються пересічні громадяни в судових інстанціях у нерівних боях з апонентами та судовою владою «демократичної держави Україна».
Право вимоги Кредитного договору недійсним другим членом подружжя
Не зважаючи на категоричну тенденцію задоволення Судами позовних вимог Банків щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами, ми, юристи, які ще не втратили совість та здоровий глузд, радимо Вам відстоювати Ваші законні права в суді.
Саме про невизнане ( в сенсі ст. 16 ЦК України) фінансовою установою право про визнання кредитного договору другим членом подружжя недійсним йдеться далі. Пропонуємо розглянути ситуацію, коли Вашим чоловіком (або дружиною) укладено Кредитний договір на суму понад 20 000 гривень та в забезпечення виконання зобов’язань також укладено Договір застави рухомого майна (автомобілю) або іпотечний договір.
Хочу зазначити, що підписання Договору іпотеки, або Договору залогу (як супровідного до Кредитного договору) без підписання Вами самого кредитного договору не тягне за собою такого бажаного ефекту «знав, що підписував». Зась! Чинне законодавство України в даному конкретному випадку визначає іпотечний або залоговий договір не як самостійний, а такий, що укладений в контексті забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором – першоджерелом, яке тягне за собою всі подальші договори в його рамках, що і прописано в самому іпотечному або залоговому договорі.
Тут треба визначитися, що у відповідності до Закону України «Про іпотеку», іпотека – вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим
майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця,
згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання
боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення
своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими
кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; Застава, у відповідності до Закону України «Про заставу» - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Таким чином, і договір застави, і іпотечний договір є одними із видів забезпечення виконання зобов’язань у відповідності до вказаних законів, що також встановлено параграфом 1, 6 Глави 49 Цивільного кодексу України.
Ну, якщо із нотаріальним посвідченням іпотечних договорів, як таких, що забезпечують Банкам виконання зобов’язань Боржниками зобов’язань за кредитними договорами, у нас майже завжди виконуються вимоги чинного законодавства, то з договорами залогу рухомого майна ситуація полягає з точністю до навпаки.
Знову ж таки, тут треба визначитися із поняттями.
Так, вказані договори є правочинами у відповідності до ст. 202 ЦК України. У відповідності до ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно до ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Законом України «Про іпотеку», а саме, ст. 3 встановлено, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно до ст. 578 ЦК України, майно, що є у спільній власності, може бути передано у заставу лише за згодою усіх співвласників (таке ж правило встановлено ст. 6 ЗУ «Про заставу» та ст. 6 ЗУ «Про іпотеку»).
Також, у відповідності до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку», згода на укладення договору застави майна, що є у спільній власності, має бути нотаріальною. У відповідності до Глави 8 СК України, якою встановлено право спільної сумісної власності подружжя, закріплено, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини самостійного заробітку (доходу). Тобто, у такий спосіб законодавець забезпечив права другого з подружжя на частку у спільному майні та відповідну його вимогу. Саме тому законодавчо врегульовано обов’язок нотаріальної згоди на укладення договору застави всіма співвласниками заставного майна в сенсі спільного сумісного майна подружжя.
Законом України «Про заставу», а саме, ст. 13 чітко зазначені вимоги, яким повинен відповідати договір залогу. Так, у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів. Також вимога щодо обовя’зкової реєстрації обтяжень рухомого майна зазначена в Законі України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 року № 1255 з подальшими змінами та доповненнями. Так, вказаний закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. У відповідності до ст. 11 цього закону, обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Така вимога надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. Також реєстрація обтяження рухомого майна забезпечує Кредитору пріоритет забезпечення його вимог за рахунок цього нерухомого майна.
Таким чином, оскільки ст. 209 ЦК України містить у собі відсилочну норму (в даному випадку на Закон України «Про заставу»), то договір залогу транспортного засобу підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. А обтяження рухомого майна в Державному реєстрі забезпечує Кредитору пріоритет задоволення своїх вимог за Кредитним договром за його рахунок.
Повертаємось до поширеної нині ситуації, коли Ви є другим членом подружжя, першим з яких було укладено кредитний договір та договір залогу або іпотечний.
В сенсі ст. 65 СК України, майно, придбане в період браку – є спільним сумісним майном подружжя, тому будь-яке таке майно, закладене Вашим чоловіком (дружиною) повинно бути забезпечене відповідно. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого члена подружжя. Чоловік, дружина має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як таким, що укладений другим з подружжя без її (його) згоди, якщо цей договір виходить за рамки дрібного побутового. Для укладення одним з подружжя договорів, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя повинна бути письмовою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах родини створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, отримане за договором використовується в інтересах родини.
Треба зазначити, що правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Треба зазначити, що термін «дрібний побутовий правочин» та «невисока вартість» визначається в кожному конкретному випадку. Тут треба враховувати і фінансовий стан Позичальника, тобто, його прибуток, витрати на утримання своєї родини, житла, забезпечення «нормального рівня життя», і рівень соціального забезпечення Державою своїх громадян, і т. ін. Тобто, маючи, наприклад, однокімнатну квартиру, дружину, двох дітей, один з яких навчається у вищому навчальному закладі, заробітню полатню, яка складає не більше 5 000 гривень на місяць, придбання автомобілю, вартість якого складає 150 000 гривень, явно виходитиме за рамки укладення «дрібного побутового правочину».
Далі. Другий з подружжя (яким не підписано кредитний договір), що не є стороною у взаємовідносинах із Банком, несе обов’язок в частині погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі половини вартості заставного майна. Оскільки на кредитні кошти, отримані внаслідок укладення кредитного договору, було придбано автомобіль, який є предметом договору залогу, або в забезпечення виконання зобов’язань було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира або земельна ділянка, якї є предметом спільної сумісної власності подружжя, то другий з подружжя несе обов’язок погашення половини вартості заставного майна перед Банком.
У відповідності до Постанови Правління Національного Банку України № 279 від 06.07.2000 року з подальшими змінами та доповненнями (надалі – Постанова № 279) Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, а саме, до ч. 1.11., Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрібанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Перевірка фінансового стану Позичальника встановлена п. 4 цього Закону та містить у собі лише загальні правила, тоді як тут встановлено, що такого рода перевірка в більшій мірі встановлюється самим Банком, тобто, за власною методою та є складовою внутрішнього положення Банку. У такий спосіб на банки було покладено обов’язок перевірки майнового стану Позичальника для запобігання ризику банків від невиконання умов кредитних договорів Боржниками.
Далі. Навіть, якщо у паспорті Позичальника не зазначений його сімейний стан (немає штампу, що свідчить про наявність шлюбу), Банк, враховуючи можливий ризик пред’явлення претензій з боку членів родини Позичальника, повинен впевнитись у наявності родини у Позичальника. Тим більше, на фінансовий стан потенціального позичальника мають вплив загальноприйняті фактори, серед яких далеко не останнє місце займає родина (повнолітні та неповнолітні діти, дружина/чоловік т.ін.). Знову ж таки, повертаючись до Постанови № 279, перевіряючи майновий стан Позичальника, Банк використовує власну методику, тобто, відмовки Банку накшталт «про родину Позичальник нічого не казав» жодною мірою не позбавляв Кредитора даний факт перевірити. Зазначена інформація не є конфідеційною та наявна у відповідності до Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23.06.2005 року № 2704 в Бюро кредитних історій (розділ ІІ Закону).
Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Положеннями Цивільного та Сімейного кодексів України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Особливістю права спільної сумісної власності є відсутність
визначення часток учасників. Іншими словами, на відміну від
спільної часткової власності, права учасників якої мають вираження
у вигляді ідеальної (арифметичної) частки у праві спільної власності, що дозволяє визначити відповідний обсяг їх прав та обов'язків при здійсненні права, а на конкретну частину майна - при виділі частки або при її поділі, право кожного співвласника у спільній сумісній власності поширюється на усе майно, без ідеального вираження частки у праві спільної власності.
Відповідно до статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо
розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за
згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. (Ця вимога встановлена Роз’ясненням Міністерства Юстиції України від 11.05.2011 року в «Особливостях посвідчення договорів відчуження спільного майна подружжя»).
Поряд з іншими правовими інститутами, реалізацію вказаного
конституційного права забезпечує нотаріат.
Пунктом 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції
України від 03.03.2004 N 20/5 передбачено, що договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально. Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.
Враховуючи зазначене, згода подружжя на укладення договору
має бути викладена на окремому документі (заяві).
Другий з подружжя, надаючи згоду на розпорядження спільним
майном, має право при цьому визначити умови, за яких майно
відчужується: вказати особу, яка може бути набувачем у правочині,
вид правочину, ціну та інші умови правочину.
Якщо у згоді на відчуження спільного майна вказано, кому
персонально (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи) він погоджується продати, подарувати, заставити тощо спільно набуте майно, чи вказано ціну продажу, інші умови укладення договору, нотаріус при посвідченні такого договору зобов'язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій згоді.
Далі. Оскільки другий з подружжя не надавав письмової нотаріальної згоди на укладення кредитного договору, то логічно зробити висновок, що Позичальник (другий з подружжя) на власний розсуд розпорядився спільним майном, на що не мав права. Таким чином, ви, як другий член подружжя маєте всі права, передбачені чинним законодавством України, щоб стверджувати, що кредитний договір не відповідає вимогам щодо його нотаріального посвідчення.
У відповідності до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.
1) Таким чином, 1. якщо вартість предмету залогу, що покриває суму Кредитного договору, є «високою» та не підпадає під поняття «дрібного побутового правочину», то Договір залогу повинен бути завірений нотаріально.
2. Якщо рухоме майно, придбане за кредитні кошти та є забезпеченням цього Кредитного договору є предметом спільної сумісної власності подружжя, то при укладенні такого Договору залогу повинна бути згода на це другого члену подружжя.
3. Для нотаріально посвідченого Договору залогу рухомого майна (яке є у спільній сумісній власності подружжя) застосовується вимога щодо обов’язкової нотаріальної згоди другого члену подружжя на його укладення.
4. Тобто, невиконання умов надання нотаріальної згоди на укладення Договору залогу другим членом подружжя тягне за собою його право звернення до суду із вимогою про застосування до Договору залогу наслідків нікчемності правочину. (Таким чином ви зможете позбавити ваше рухоме майно статусу «залогове майно») А встановлення юридичного факту правочину таким, що має високу вартість та не підпадає під дрібний побутовий правочин дає великі шанси на задоволення вимог другого члену подружжя про визнання Кредитного договору недійсним.
2) 1. Нотаріально посвідчений Договір іпотеки, як забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором має бути підписаний обома з подружжя.
2. Нотаріально посвідчений Договір іпотеки може бути підписаний одним із подружжя за наявності нотаріальної згоди на його укладення другого члену подружжя із зазначення в Договорі іпотеки реєстрового номеру такої нотаріальної згоди.
Враховуючи викладене, робимо висновок, що кредитний договір та похідні від нього договори повинні відповідати наступним вимогам:
кредитний договір повинен бути підписаний обома з подружжя або за наявності нотаріально засвідченої на укладення договору згоди другого з подружжя;
договір залогу або іпотечний договір повинні відповідати вимогам законодавства щодо обов’язкового нотаріального посвідчення;
договір залогу або іпотечний договір повинні бути підписані обома з подружжя або повинна бути нотаріально засвідчена згода другого з подружжя.
До такої ситуації влучним буде також наявність підстав, визначених ч. 6 ст. 203 ЦК України. Враховуйте усі тонкощі законодавства та наявної у вас ситуації.
Також радимо вам звертати увагу на наявність так званих «додаткових договорів» до кредитного договору та до договорів залогу або іпотеки, щоб вини також відповідали вказаним вище вимогам.
У наступній статті ми розв’яжемо наступну з більш поширених нині проблем, з якими стикаються пересічні громадяни в судових інстанціях у нерівних боях з апонентами та судовою владою «демократичної держави Україна».
Право вимоги Кредитного договору недійсним другим членом подружжя
Не зважаючи на категоричну тенденцію задоволення Судами позовних вимог Банків щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами, ми, юристи, які ще не втратили совість та здоровий глузд, радимо Вам відстоювати Ваші законні права в суді.
Саме про невизнане ( в сенсі ст. 16 ЦК України) фінансовою установою право про визнання кредитного договору другим членом подружжя недійсним йдеться далі. Пропонуємо розглянути ситуацію, коли Вашим чоловіком (або дружиною) укладено Кредитний договір на суму понад 20 000 гривень та в забезпечення виконання зобов’язань також укладено Договір застави рухомого майна (автомобілю) або іпотечний договір.
Хочу зазначити, що підписання Договору іпотеки, або Договору залогу (як супровідного до Кредитного договору) без підписання Вами самого кредитного договору не тягне за собою такого бажаного ефекту «знав, що підписував». Зась! Чинне законодавство України в даному конкретному випадку визначає іпотечний або залоговий договір не як самостійний, а такий, що укладений в контексті забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором – першоджерелом, яке тягне за собою всі подальші договори в його рамках, що і прописано в самому іпотечному або залоговому договорі.
Тут треба визначитися, що у відповідності до Закону України «Про іпотеку», іпотека – вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим
майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця,
згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання
боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення
своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими
кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; Застава, у відповідності до Закону України «Про заставу» - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Таким чином, і договір застави, і іпотечний договір є одними із видів забезпечення виконання зобов’язань у відповідності до вказаних законів, що також встановлено параграфом 1, 6 Глави 49 Цивільного кодексу України.
Ну, якщо із нотаріальним посвідченням іпотечних договорів, як таких, що забезпечують Банкам виконання зобов’язань Боржниками зобов’язань за кредитними договорами, у нас майже завжди виконуються вимоги чинного законодавства, то з договорами залогу рухомого майна ситуація полягає з точністю до навпаки.
Знову ж таки, тут треба визначитися із поняттями.
Так, вказані договори є правочинами у відповідності до ст. 202 ЦК України. У відповідності до ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно до ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Законом України «Про іпотеку», а саме, ст. 3 встановлено, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно до ст. 578 ЦК України, майно, що є у спільній власності, може бути передано у заставу лише за згодою усіх співвласників (таке ж правило встановлено ст. 6 ЗУ «Про заставу» та ст. 6 ЗУ «Про іпотеку»).
Також, у відповідності до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку», згода на укладення договору застави майна, що є у спільній власності, має бути нотаріальною. У відповідності до Глави 8 СК України, якою встановлено право спільної сумісної власності подружжя, закріплено, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини самостійного заробітку (доходу). Тобто, у такий спосіб законодавець забезпечив права другого з подружжя на частку у спільному майні та відповідну його вимогу. Саме тому законодавчо врегульовано обов’язок нотаріальної згоди на укладення договору застави всіма співвласниками заставного майна в сенсі спільного сумісного майна подружжя.
Законом України «Про заставу», а саме, ст. 13 чітко зазначені вимоги, яким повинен відповідати договір залогу. Так, у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів. Також вимога щодо обовя’зкової реєстрації обтяжень рухомого майна зазначена в Законі України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 року № 1255 з подальшими змінами та доповненнями. Так, вказаний закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. У відповідності до ст. 11 цього закону, обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Така вимога надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. Також реєстрація обтяження рухомого майна забезпечує Кредитору пріоритет забезпечення його вимог за рахунок цього нерухомого майна.
Таким чином, оскільки ст. 209 ЦК України містить у собі відсилочну норму (в даному випадку на Закон України «Про заставу»), то договір залогу транспортного засобу підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. А обтяження рухомого майна в Державному реєстрі забезпечує Кредитору пріоритет задоволення своїх вимог за Кредитним договром за його рахунок.
Повертаємось до поширеної нині ситуації, коли Ви є другим членом подружжя, першим з яких було укладено кредитний договір та договір залогу або іпотечний.
В сенсі ст. 65 СК України, майно, придбане в період браку – є спільним сумісним майном подружжя, тому будь-яке таке майно, закладене Вашим чоловіком (дружиною) повинно бути забезпечене відповідно. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого члена подружжя. Чоловік, дружина має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як таким, що укладений другим з подружжя без її (його) згоди, якщо цей договір виходить за рамки дрібного побутового. Для укладення одним з подружжя договорів, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя повинна бути письмовою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах родини створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, отримане за договором використовується в інтересах родини.
Треба зазначити, що правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Треба зазначити, що термін «дрібний побутовий правочин» та «невисока вартість» визначається в кожному конкретному випадку. Тут треба враховувати і фінансовий стан Позичальника, тобто, його прибуток, витрати на утримання своєї родини, житла, забезпечення «нормального рівня життя», і рівень соціального забезпечення Державою своїх громадян, і т. ін. Тобто, маючи, наприклад, однокімнатну квартиру, дружину, двох дітей, один з яких навчається у вищому навчальному закладі, заробітню полатню, яка складає не більше 5 000 гривень на місяць, придбання автомобілю, вартість якого складає 150 000 гривень, явно виходитиме за рамки укладення «дрібного побутового правочину».
Далі. Другий з подружжя (яким не підписано кредитний договір), що не є стороною у взаємовідносинах із Банком, несе обов’язок в частині погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі половини вартості заставного майна. Оскільки на кредитні кошти, отримані внаслідок укладення кредитного договору, було придбано автомобіль, який є предметом договору залогу, або в забезпечення виконання зобов’язань було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира або земельна ділянка, якї є предметом спільної сумісної власності подружжя, то другий з подружжя несе обов’язок погашення половини вартості заставного майна перед Банком.
У відповідності до Постанови Правління Національного Банку України № 279 від 06.07.2000 року з подальшими змінами та доповненнями (надалі – Постанова № 279) Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, а саме, до ч. 1.11., Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрібанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Перевірка фінансового стану Позичальника встановлена п. 4 цього Закону та містить у собі лише загальні правила, тоді як тут встановлено, що такого рода перевірка в більшій мірі встановлюється самим Банком, тобто, за власною методою та є складовою внутрішнього положення Банку. У такий спосіб на банки було покладено обов’язок перевірки майнового стану Позичальника для запобігання ризику банків від невиконання умов кредитних договорів Боржниками.
Далі. Навіть, якщо у паспорті Позичальника не зазначений його сімейний стан (немає штампу, що свідчить про наявність шлюбу), Банк, враховуючи можливий ризик пред’явлення претензій з боку членів родини Позичальника, повинен впевнитись у наявності родини у Позичальника. Тим більше, на фінансовий стан потенціального позичальника мають вплив загальноприйняті фактори, серед яких далеко не останнє місце займає родина (повнолітні та неповнолітні діти, дружина/чоловік т.ін.). Знову ж таки, повертаючись до Постанови № 279, перевіряючи майновий стан Позичальника, Банк використовує власну методику, тобто, відмовки Банку накшталт «про родину Позичальник нічого не казав» жодною мірою не позбавляв Кредитора даний факт перевірити. Зазначена інформація не є конфідеційною та наявна у відповідності до Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23.06.2005 року № 2704 в Бюро кредитних історій (розділ ІІ Закону).
Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Положеннями Цивільного та Сімейного кодексів України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Особливістю права спільної сумісної власності є відсутність
визначення часток учасників. Іншими словами, на відміну від
спільної часткової власності, права учасників якої мають вираження
у вигляді ідеальної (арифметичної) частки у праві спільної власності, що дозволяє визначити відповідний обсяг їх прав та обов'язків при здійсненні права, а на конкретну частину майна - при виділі частки або при її поділі, право кожного співвласника у спільній сумісній власності поширюється на усе майно, без ідеального вираження частки у праві спільної власності.
Відповідно до статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо
розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за
згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. (Ця вимога встановлена Роз’ясненням Міністерства Юстиції України від 11.05.2011 року в «Особливостях посвідчення договорів відчуження спільного майна подружжя»).
Поряд з іншими правовими інститутами, реалізацію вказаного
конституційного права забезпечує нотаріат.
Пунктом 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції
України від 03.03.2004 N 20/5 передбачено, що договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально. Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.
Враховуючи зазначене, згода подружжя на укладення договору
має бути викладена на окремому документі (заяві).
Другий з подружжя, надаючи згоду на розпорядження спільним
майном, має право при цьому визначити умови, за яких майно
відчужується: вказати особу, яка може бути набувачем у правочині,
вид правочину, ціну та інші умови правочину.
Якщо у згоді на відчуження спільного майна вказано, кому
персонально (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи) він погоджується продати, подарувати, заставити тощо спільно набуте майно, чи вказано ціну продажу, інші умови укладення договору, нотаріус при посвідченні такого договору зобов'язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій згоді.
Далі. Оскільки другий з подружжя не надавав письмової нотаріальної згоди на укладення кредитного договору, то логічно зробити висновок, що Позичальник (другий з подружжя) на власний розсуд розпорядився спільним майном, на що не мав права. Таким чином, ви, як другий член подружжя маєте всі права, передбачені чинним законодавством України, щоб стверджувати, що кредитний договір не відповідає вимогам щодо його нотаріального посвідчення.
У відповідності до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.
1) Таким чином, 1. якщо вартість предмету залогу, що покриває суму Кредитного договору, є «високою» та не підпадає під поняття «дрібного побутового правочину», то Договір залогу повинен бути завірений нотаріально.
2. Якщо рухоме майно, придбане за кредитні кошти та є забезпеченням цього Кредитного договору є предметом спільної сумісної власності подружжя, то при укладенні такого Договору залогу повинна бути згода на це другого члену подружжя.
3. Для нотаріально посвідченого Договору залогу рухомого майна (яке є у спільній сумісній власності подружжя) застосовується вимога щодо обов’язкової нотаріальної згоди другого члену подружжя на його укладення.
4. Тобто, невиконання умов надання нотаріальної згоди на укладення Договору залогу другим членом подружжя тягне за собою його право звернення до суду із вимогою про застосування до Договору залогу наслідків нікчемності правочину. (Таким чином ви зможете позбавити ваше рухоме майно статусу «залогове майно») А встановлення юридичного факту правочину таким, що має високу вартість та не підпадає під дрібний побутовий правочин дає великі шанси на задоволення вимог другого члену подружжя про визнання Кредитного договору недійсним.
2) 1. Нотаріально посвідчений Договір іпотеки, як забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором має бути підписаний обома з подружжя.
2. Нотаріально посвідчений Договір іпотеки може бути підписаний одним із подружжя за наявності нотаріальної згоди на його укладення другого члену подружжя із зазначення в Договорі іпотеки реєстрового номеру такої нотаріальної згоди.
Враховуючи викладене, робимо висновок, що кредитний договір та похідні від нього договори повинні відповідати наступним вимогам:
кредитний договір повинен бути підписаний обома з подружжя або за наявності нотаріально засвідченої на укладення договору згоди другого з подружжя;
договір залогу або іпотечний договір повинні відповідати вимогам законодавства щодо обов’язкового нотаріального посвідчення;
договір залогу або іпотечний договір повинні бути підписані обома з подружжя або повинна бути нотаріально засвідчена згода другого з подружжя.
До такої ситуації влучним буде також наявність підстав, визначених ч. 6 ст. 203 ЦК України. Враховуйте усі тонкощі законодавства та наявної у вас ситуації.
Також радимо вам звертати увагу на наявність так званих «додаткових договорів» до кредитного договору та до договорів залогу або іпотеки, щоб вини також відповідали вказаним вище вимогам.
У наступній статті ми розв’яжемо наступну з більш поширених нині проблем, з якими стикаються пересічні громадяни в судових інстанціях у нерівних боях з апонентами та судовою владою «демократичної держави Україна».
Право вимоги Кредитного договору недійсним другим членом подружжя
Не зважаючи на категоричну тенденцію задоволення Судами позовних вимог Банків щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами, ми, юристи, які ще не втратили совість та здоровий глузд, радимо Вам відстоювати Ваші законні права в суді.
Саме про невизнане ( в сенсі ст. 16 ЦК України) фінансовою установою право про визнання кредитного договору другим членом подружжя недійсним йдеться далі. Пропонуємо розглянути ситуацію, коли Вашим чоловіком (або дружиною) укладено Кредитний договір на суму понад 20 000 гривень та в забезпечення виконання зобов’язань також укладено Договір застави рухомого майна (автомобілю) або іпотечний договір.
Хочу зазначити, що підписання Договору іпотеки, або Договору залогу (як супровідного до Кредитного договору) без підписання Вами самого кредитного договору не тягне за собою такого бажаного ефекту «знав, що підписував». Зась! Чинне законодавство України в даному конкретному випадку визначає іпотечний або залоговий договір не як самостійний, а такий, що укладений в контексті забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором – першоджерелом, яке тягне за собою всі подальші договори в його рамках, що і прописано в самому іпотечному або залоговому договорі.
Тут треба визначитися, що у відповідності до Закону України «Про іпотеку», іпотека – вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим
майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця,
згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання
боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення
своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими
кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; Застава, у відповідності до Закону України «Про заставу» - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Таким чином, і договір застави, і іпотечний договір є одними із видів забезпечення виконання зобов’язань у відповідності до вказаних законів, що також встановлено параграфом 1, 6 Глави 49 Цивільного кодексу України.
Ну, якщо із нотаріальним посвідченням іпотечних договорів, як таких, що забезпечують Банкам виконання зобов’язань Боржниками зобов’язань за кредитними договорами, у нас майже завжди виконуються вимоги чинного законодавства, то з договорами залогу рухомого майна ситуація полягає з точністю до навпаки.
Знову ж таки, тут треба визначитися із поняттями.
Так, вказані договори є правочинами у відповідності до ст. 202 ЦК України. У відповідності до ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно до ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Законом України «Про іпотеку», а саме, ст. 3 встановлено, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно до ст. 578 ЦК України, майно, що є у спільній власності, може бути передано у заставу лише за згодою усіх співвласників (таке ж правило встановлено ст. 6 ЗУ «Про заставу» та ст. 6 ЗУ «Про іпотеку»).
Також, у відповідності до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку», згода на укладення договору застави майна, що є у спільній власності, має бути нотаріальною. У відповідності до Глави 8 СК України, якою встановлено право спільної сумісної власності подружжя, закріплено, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини самостійного заробітку (доходу). Тобто, у такий спосіб законодавець забезпечив права другого з подружжя на частку у спільному майні та відповідну його вимогу. Саме тому законодавчо врегульовано обов’язок нотаріальної згоди на укладення договору застави всіма співвласниками заставного майна в сенсі спільного сумісного майна подружжя.
Законом України «Про заставу», а саме, ст. 13 чітко зазначені вимоги, яким повинен відповідати договір залогу. Так, у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів. Також вимога щодо обовя’зкової реєстрації обтяжень рухомого майна зазначена в Законі України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 року № 1255 з подальшими змінами та доповненнями. Так, вказаний закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. У відповідності до ст. 11 цього закону, обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Така вимога надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. Також реєстрація обтяження рухомого майна забезпечує Кредитору пріоритет забезпечення його вимог за рахунок цього нерухомого майна.
Таким чином, оскільки ст. 209 ЦК України містить у собі відсилочну норму (в даному випадку на Закон України «Про заставу»), то договір залогу транспортного засобу підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. А обтяження рухомого майна в Державному реєстрі забезпечує Кредитору пріоритет задоволення своїх вимог за Кредитним договром за його рахунок.
Повертаємось до поширеної нині ситуації, коли Ви є другим членом подружжя, першим з яких було укладено кредитний договір та договір залогу або іпотечний.
В сенсі ст. 65 СК України, майно, придбане в період браку – є спільним сумісним майном подружжя, тому будь-яке таке майно, закладене Вашим чоловіком (дружиною) повинно бути забезпечене відповідно. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого члена подружжя. Чоловік, дружина має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як таким, що укладений другим з подружжя без її (його) згоди, якщо цей договір виходить за рамки дрібного побутового. Для укладення одним з подружжя договорів, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя повинна бути письмовою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах родини створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, отримане за договором використовується в інтересах родини.
Треба зазначити, що правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Треба зазначити, що термін «дрібний побутовий правочин» та «невисока вартість» визначається в кожному конкретному випадку. Тут треба враховувати і фінансовий стан Позичальника, тобто, його прибуток, витрати на утримання своєї родини, житла, забезпечення «нормального рівня життя», і рівень соціального забезпечення Державою своїх громадян, і т. ін. Тобто, маючи, наприклад, однокімнатну квартиру, дружину, двох дітей, один з яких навчається у вищому навчальному закладі, заробітню полатню, яка складає не більше 5 000 гривень на місяць, придбання автомобілю, вартість якого складає 150 000 гривень, явно виходитиме за рамки укладення «дрібного побутового правочину».
Далі. Другий з подружжя (яким не підписано кредитний договір), що не є стороною у взаємовідносинах із Банком, несе обов’язок в частині погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі половини вартості заставного майна. Оскільки на кредитні кошти, отримані внаслідок укладення кредитного договору, було придбано автомобіль, який є предметом договору залогу, або в забезпечення виконання зобов’язань було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира або земельна ділянка, якї є предметом спільної сумісної власності подружжя, то другий з подружжя несе обов’язок погашення половини вартості заставного майна перед Банком.
У відповідності до Постанови Правління Національного Банку України № 279 від 06.07.2000 року з подальшими змінами та доповненнями (надалі – Постанова № 279) Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, а саме, до ч. 1.11., Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрібанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Перевірка фінансового стану Позичальника встановлена п. 4 цього Закону та містить у собі лише загальні правила, тоді як тут встановлено, що такого рода перевірка в більшій мірі встановлюється самим Банком, тобто, за власною методою та є складовою внутрішнього положення Банку. У такий спосіб на банки було покладено обов’язок перевірки майнового стану Позичальника для запобігання ризику банків від невиконання умов кредитних договорів Боржниками.
Далі. Навіть, якщо у паспорті Позичальника не зазначений його сімейний стан (немає штампу, що свідчить про наявність шлюбу), Банк, враховуючи можливий ризик пред’явлення претензій з боку членів родини Позичальника, повинен впевнитись у наявності родини у Позичальника. Тим більше, на фінансовий стан потенціального позичальника мають вплив загальноприйняті фактори, серед яких далеко не останнє місце займає родина (повнолітні та неповнолітні діти, дружина/чоловік т.ін.). Знову ж таки, повертаючись до Постанови № 279, перевіряючи майновий стан Позичальника, Банк використовує власну методику, тобто, відмовки Банку накшталт «про родину Позичальник нічого не казав» жодною мірою не позбавляв Кредитора даний факт перевірити. Зазначена інформація не є конфідеційною та наявна у відповідності до Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23.06.2005 року № 2704 в Бюро кредитних історій (розділ ІІ Закону).
Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Положеннями Цивільного та Сімейного кодексів України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Особливістю права спільної сумісної власності є відсутність
визначення часток учасників. Іншими словами, на відміну від
спільної часткової власності, права учасників якої мають вираження
у вигляді ідеальної (арифметичної) частки у праві спільної власності, що дозволяє визначити відповідний обсяг їх прав та обов'язків при здійсненні права, а на конкретну частину майна - при виділі частки або при її поділі, право кожного співвласника у спільній сумісній власності поширюється на усе майно, без ідеального вираження частки у праві спільної власності.
Відповідно до статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо
розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за
згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. (Ця вимога встановлена Роз’ясненням Міністерства Юстиції України від 11.05.2011 року в «Особливостях посвідчення договорів відчуження спільного майна подружжя»).
Поряд з іншими правовими інститутами, реалізацію вказаного
конституційного права забезпечує нотаріат.
Пунктом 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції
України від 03.03.2004 N 20/5 передбачено, що договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально. Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.
Враховуючи зазначене, згода подружжя на укладення договору
має бути викладена на окремому документі (заяві).
Другий з подружжя, надаючи згоду на розпорядження спільним
майном, має право при цьому визначити умови, за яких майно
відчужується: вказати особу, яка може бути набувачем у правочині,
вид правочину, ціну та інші умови правочину.
Якщо у згоді на відчуження спільного майна вказано, кому
персонально (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи) він погоджується продати, подарувати, заставити тощо спільно набуте майно, чи вказано ціну продажу, інші умови укладення договору, нотаріус при посвідченні такого договору зобов'язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій згоді.
Далі. Оскільки другий з подружжя не надавав письмової нотаріальної згоди на укладення кредитного договору, то логічно зробити висновок, що Позичальник (другий з подружжя) на власний розсуд розпорядився спільним майном, на що не мав права. Таким чином, ви, як другий член подружжя маєте всі права, передбачені чинним законодавством України, щоб стверджувати, що кредитний договір не відповідає вимогам щодо його нотаріального посвідчення.
У відповідності до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.
1) Таким чином, 1. якщо вартість предмету залогу, що покриває суму Кредитного договору, є «високою» та не підпадає під поняття «дрібного побутового правочину», то Договір залогу повинен бути завірений нотаріально.
2. Якщо рухоме майно, придбане за кредитні кошти та є забезпеченням цього Кредитного договору є предметом спільної сумісної власності подружжя, то при укладенні такого Договору залогу повинна бути згода на це другого члену подружжя.
3. Для нотаріально посвідченого Договору залогу рухомого майна (яке є у спільній сумісній власності подружжя) застосовується вимога щодо обов’язкової нотаріальної згоди другого члену подружжя на його укладення.
4. Тобто, невиконання умов надання нотаріальної згоди на укладення Договору залогу другим членом подружжя тягне за собою його право звернення до суду із вимогою про застосування до Договору залогу наслідків нікчемності правочину. (Таким чином ви зможете позбавити ваше рухоме майно статусу «залогове майно») А встановлення юридичного факту правочину таким, що має високу вартість та не підпадає під дрібний побутовий правочин дає великі шанси на задоволення вимог другого члену подружжя про визнання Кредитного договору недійсним.
2) 1. Нотаріально посвідчений Договір іпотеки, як забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором має бути підписаний обома з подружжя.
2. Нотаріально посвідчений Договір іпотеки може бути підписаний одним із подружжя за наявності нотаріальної згоди на його укладення другого члену подружжя із зазначення в Договорі іпотеки реєстрового номеру такої нотаріальної згоди.
Враховуючи викладене, робимо висновок, що кредитний договір та похідні від нього договори повинні відповідати наступним вимогам:
кредитний договір повинен бути підписаний обома з подружжя або за наявності нотаріально засвідченої на укладення договору згоди другого з подружжя;
договір залогу або іпотечний договір повинні відповідати вимогам законодавства щодо обов’язкового нотаріального посвідчення;
договір залогу або іпотечний договір повинні бути підписані обома з подружжя або повинна бути нотаріально засвідчена згода другого з подружжя.
До такої ситуації влучним буде також наявність підстав, визначених ч. 6 ст. 203 ЦК України. Враховуйте усі тонкощі законодавства та наявної у вас ситуації.
Також радимо вам звертати увагу на наявність так званих «додаткових договорів» до кредитного договору та до договорів залогу або іпотеки, щоб вини також відповідали вказаним вище вимогам.
У наступній статті ми розв’яжемо наступну з більш поширених нині проблем, з якими стикаються пересічні громадяни в судових інстанціях у нерівних боях з апонентами та судовою владою «демократичної держави Україна».