Таке «вдосконалення» законодавства призвело до буквально «лавини» позовів неповнолітніх до батьків про позбавлення останніх батьківських прав. При цьому, у переважній більшості випадків подібних судових спорів правовою підставою до позбавлення батьківських прав є не чітко визначені Сімейним кодексом підстави, а емоційно забарвлене незадоволення дитини неможливістю батьків забезпечити їм гідне існування та реалізацію в соціумі.

Тобто, не купили дитині сучасного мобільного телефону – до суду, не дозволили до ранку гуляти по нічних клубах – ущемили права дитини – до суду, не забезпечили комп’ютером – до суду, а якщо батьки наказали дитину шляхом, наприклад, заборони ввечері гуляти, бо дитина погано навчається – це майже незаконне позбавлення волі – до суду.

Непоодинокі також випадки, коли є об’єктивні підстави для позбавлення батьківських прав, що визначені Сімейним кодексом України.

Тобто, враховуючи індивідуальність кожного окремого випадку звернення неповнолітньої дитини із позовом про позбавлення одного з батьків батьківських прав та відсутність як такої судової практики вирішення вказаних справ, треба більш поглиблено та ретельно розібрати можливі питання та проблеми даної ситуації.

В цій статті автор хоче визначити правовий механізм вирішення по суті державними органами вказаної категорії справ, стороною яких є особисто дитина, яка досягла чотирнадцятирічного віку.

Отже, правовою підставою для звернення до суду із позовом про позбавлення батьківських прав дитиною, яка досягла чотирнадцятирічного віку, є ст. 165 СК України та ст. 29 ЦПК України.

При цьому, в цивільному процесі, окрім визначених ст. 27 прав та обов’язків осіб, що беруть участь у справі, визначений обов’язок суду роз’яснити неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника, у разі якщо цього потребують інтереси цієї особи і за віком та станом здоров’я вона може усвідомити їх значення (ч. 2 ст. 27-1 ЦПК України).

Тобто, законодавець до повноважень суду відносить функції спеціаліста-психолога, що може встановити психологічний стан неповнолітньої дитини ?!

Також, у відповідності до норм чинного цивільного процесуального Закону, наявність висновку Органу опіки та піклування є обов’язковою. Але для суду вміст цього висновку не є підставою для задоволення позову, або відмови в його задоволенні. Тобто, по суті, до обов’язків суду входить з’ясування та встановлення тих підстав, якими керувався Орган опіки та піклування при винесенні свого висновку.

В будь-якому випадку, державні органи повинні якомога ретельніше з’ясовувати саме підстави, що змусили неповнолітню дитину звернутись до суду за вирішенням вказаної проблеми в родині, оскільки Держава прямо зацікавлена в інтересах кожного її громадянина, тим більше, дитини.

На вдосконалення чинного законодавства, яке по суті буде забезпечувати права дитини, треба не просто визначити обсяг її прав, а й встановити чіткий механізм їх реалізації. Тому треба законодавчо визначити та закріпити цей механізм.

По-перше, Сімейний кодекс України, а саме, частину 5 статті 19 Сімейного кодексу України доповнити відповідним пунктом:

-         письмовий висновок, що подається суду складається комісією органу опіки та піклування, до якої входить спеціаліст-психолог, професійний юрист та депутат районної у місті державної адміністрації, що є членом  комітету з питань захисту сім’ї, молоді та спорту, наступні два члени комісії повинні мати стаж роботи у відділі опіки та піклування або у виховальній чи викладацькій сфері не менш як 5 років.

При цьому також законодавчо треба оформити та врегулювати участь спеціаліста-психолога, який є в штаті кожного відділу внутрішніх справ, завданням якого  буде саме участь у вказаній вище комісії, що вирішуватиме долю «поганого батька чи матері» та який, у разі потреби, зможе надати психологічну допомогу і самій дитині, яка змушена на собі нести тягар наслідків аморального виховання батьками, оскільки реабілітація дитини, наприклад, внаслідок жорстокого поводження в родині одного з батьків може тривати все доросле життя. До речі, цивілізований Захід та Америка організували цілі інститути по реабілітації дитини внаслідок негативного впливу  батьків, що або самоусуваються від належного втілення батьківських обов’язків, чим фактично недодають дитині батьківського тепла та виховання, або жорстоко поводяться із дітьми, що, по світовій статистиці психологів та соціологів є передумовою такого ж впливу на своїх дітей з їхнього боку.

Введення вказаних змін та доповнень обумовлене недолугою роботою працівників органу опіки та піклування, чия участь в судових засіданнях та розгляд комісією зазначених у частині 4 статті 19 СК України спорів та постановлення відповідних висновків зводиться не до поглибленого вивчення ситуації із винесенням об’єктивних висновків в інтересах дитини, а до формальної участі у сімейних правовідносинах.

В моїй практиці та практиці моїх колег є безліч реальних випадків, коли своїм висновком комісія органу опіки та піклування при районній державній адміністрації висловлює доцільність позбавлення батьківських прав на підставі лише одного засідання, яке триває не більше 10-15 хвилин, участь в якому приймають декілька осіб, які не лише не встановили дійсних підстав складення такої проблеми, а й примудряються не встановити осіб, що з’явились на «суд» цієї комісії.

Також абсолютно неприпустимими є випадки в судовій практиці, коли і Суд, і Орган опіки та піклування, і Прокуратура району вважають за можливе проживання в одному житлі неповнолітньої дитини, що позбавила батьківських прав матір за жорстоке поводження з останньою. При цьому, заява самої дитини в судовому процесі про те, що проживання із батьком є для неї комфортним та повністю її влаштовує залишається «за кулісами» та не враховується як інтерес дитини. Інтересом дитини в таких сімейних справах Суд визначає право дитини на житлове приміщення, а норми Сімейного кодексу України щодо врахування психологічного зв’язку з кожним із батьків – взагалі не враховується та не застосовується (рішення Шевченківського районного суду міста Києва).

Таким чином, державні органи в повній мірі будуть вимушені відповідати за професійність своїх працівників та зсередини, тобто, глибино вивчати та розбирати сімейні проблеми, щоб якомога більш реальні та вірні висновки робити в рамках своєї діяльності в інтересах дитини та родини.

Також положення Цивільного процесуального кодексу України щодо розгляду судом справ про позбавлення батьківських прав треба систематизувати та відокремити щодо заяв конкретно неповнолітніх осіб.

Так, Розділ ІV – окреме провадження Цивільного процесуального кодексу України доповнити відповідною главою про «розгляд судом справ про позбавлення батьківських прав за заявою неповнолітньої дитини».

  1. 1. Підсудність
    1. Заява про позбавлення батьківських прав неповнолітньою дитиною віком від 14 до 18 років подається до суду за місцем її проживання або за місцем проживання відповідача за вибором неповнолітньої дитини, що звертається із позовною заявою.

  1. Зміст заяви

1. Заява про позбавлення батьківських прав неповнолітньою дитиною, окрім визначених ст. 119-120 ЦПК України вимог повинна у собі містити:

1) правові підстави позбавлення батьківських прав відповідача, перелік яких визначений статтею 165 Сімейного кодексу України;

2) обґрунтування наявності підстав, визначених Сімейним кодексом України та необхідності позбавлення особи батьківських прав;

3) посилання на докази, якими обґрунтовується наявність підстав для позбавлення особи батьківських прав.

2. До заяви про позбавлення батьківських прав неповнолітньою дитиною віком від 14 до 18 років обов’язково додається висновок органу опіки та піклування.

  1. Розгляд справи
    1. Справа про позбавлення батьківських прав неповнолітньою дитиною розглядається у місячний строк з дня її надходження до суду у відкритому судовому засіданні.
    2. Участь у розгляді справи спеціаліста-психолога є обов’язковою.
    3. Участь у розгляді справи представника прокуратури, що входить до складу суду є обов’язковою.
    4. У разі наявності у неповнолітньої дитини другого з батьків або піклувальника, його участь є обов’язковою в якості третьої особи по вказаній справі.

  1. Рішення суду

  1. Розглянувши заяву неповнолітньої дитини про позбавлення особи батьківських прав, суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву.
  2. В рішенні про задоволення заяви про позбавлення батьківських прав суд на власний розсуд має право встановити розмір аліментів на утримання неповнолітньої дитини, встановлений чинним законодавством України, при цьому мотивувальна частина рішення повинна у собі містити підстави для стягнення аліментів та їх розмір у відповідності до законодавства України.

Вказані зміни та доповнення обумовлені змінами у Цивільно-процесуальне законодавство України та Сімейний кодекс України, які визначили право неповнолітньої дитини на звернення до суду особисто.

По-перше, якщо неповнолітня дитина звертається із завою про позбавлення батьківських прав, то Держава в особі органу опіки та піклування та суду повинні детально, зсередини, об’єктивно та поглиблено вивчити кожну конкретну ситуацію та мотиви, що змусили дитину на такий серйозний крок. Тут обов’язковим також є врахування можливого впливу на дитину другого з батьків, оскільки в судовій практиці непоодинокі випадки розгляду даної категорії справ, навіть без участі другого з батьків, що в решті решт, призводить до фактичного задоволення амбіцій та претензій останнього до його колишнього чи теперішнього подружжя, а неповнолітня дитина є лише інструментом для з’ясування відносин між батьками.

Через свідомість неповнолітньої дитини легше мати вплив на іншого з подружжя, оскільки дитина більш вразлива та непристосована як до дорослого життя, так і до життя у соціумі як такого. Тому, перш ніж скласти висновок про доцільність позбавлення батьківських прав, треба до вказаної проблеми застосувати всебічний підхід по з’ясуванню дійсних підстав настання даної ситуації:

  1. Опитування сусідів для встановлення факту сварок між дитиною та одним із батьків;
  2. Обстеження умов проживання батьків та дитини, якщо вони мешкають окремо – обох;
  3. Обов’язкове спілкування дитини зі спеціалістом-психологом, при чому доцільним, як не найголовнішим у даній ситуації буде спілкування спеціаліста з другим із батьків для з’ясування відносин останнього з дитиною, та чому стосунки з іншим з батьків у дитини різняться, тобто, чи не має інший із батьків свідомого впливу на свідомість дитини в своїх корисливих інтересах.

Таким чином, теперішній алгоритм роботи органу опіки та піклування, інших державних органів, включаючи сам суд, потребує певних вдосконалень, змін, нововведень не тільки для перерозподілу певних обов’язків між собою, та слідуванню моди Європейському законодавству, а й для більш поглибленого, детального, та справедливого вирішення проблем сім’ї з урахуванням справжніх інтересів дитини.

На протиріччя нашому правосуддю та роботу інших державних органів, що повинні захищати інтереси дитини, пригадується суд, який вчинив цар Соломон, що вирішував спір між двома матерями, які стверджували, що одна і та ж дитина народжена саме кожною із них. Щоб справедливо розсудити, чия саме ця дитина, Цар царів ухвалив розрубити мечем дитину навпіл, оскільки всі факти вказували на те, що вона дійсно може бути народженою від кожної з двох матерів.

Закінчення цього суду відоме кожному.

Нажаль, нинішнє правосуддя не переймається психологічними аспектами ані дитини, ані матері, ані, загалом, родини, а виносить рішення на підставі або емоційно забарвленого незадоволення дитини незабезпеченістю одного з батьків, або на підставі визначеного Законом строку розгляду, встановленого для вирішення справи.

… і ніхто не переймається тим, що дитина, яка досягла мети отримати житло від «недобросовісної матері», яку вона сама позбавила батьківських прав, надалі у житті буде перейматися лише пошуком винуватих та «цапів відбувайло», що повинні будуть забезпечити їй абсолютно все… і житло, що будується виключно для депутатів, суддів та працівників органів внутрішніх справ, і роботу, за яку Держава пропонує 1 114,70 гривні на місяць, і державну допомогу матерям-одиначкам, що складає трохи більше 200 гривень на місяць на дитину…

Провідний юрист Н. Зозуля